ХИЛИ́ТИ

ХИЛИ́ТИ, лю́, лиш, недок. 1. перех. Нагинати, пригинати що-небудь донизу, робити похилим; нахиляти. Гарячий вітер хилить-нахиляє Траву хвилясту стиха до землі (П. Куліш, Вибр., 1969, 401); Ходить вітер, ходить буйний, По полю гуляє; Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє (Граб., І, 1959, 197); Хилить вітер жита понад шляхом (Тич., І, 1957, 25); // Нахиляти посуд, щоб напитися або вилити з нього рідину. Миня узяв побожно глечик в обидві руки, припав до нього ротом і почав обережно хилити на себе, голосно ковтаючи холодний кисляк (Перв., Дикий мед, 1963, 134); // Звішувати вниз гілки, стебла, віти і т. ін. (про рослини). Шумлять, хвилюються жита. Поглянь лише навколо — пшениця стигла, золота додолу хилить колос (Забіла, У.. світ, 1960, 110); Я чув уві сні, як наді мною шепотілись віковічні сосни, бачив, як хилили на мій лісовий курінь густе листя крислаті дуби (Збан., Мор. чайка, 1959, 129); Там, де верби хилять віти, Там, де лози струнко гнуться, Там, на озері розкішнім, Хвиля срібная жила (Олесь, Вибр., 1958, 44); *Образно. Хилить осінь чоло зморене, плечі обезкрилені (Забіла, Поезії, 1963, 91); // Змушувати рухатися в певному напрямі. Тихенький вітер хилив парашути до порослої низькою вільшиною долини (Десняк, Опов.., 1951, 94); // безос., перен., розм. Схиляти до чого-небудь, зробити щось. Горіла голова, усе тіло. Страшенно хилило лягти на дорозі і заснути (Минко, Моя Минківка, 1962, 117). &́9671; Хили́ти го́лову (чоло́): а) виявляти покору перед ким-небудь. Вої його не з тих, що хилять голови: ліпше впадуть вони на полі ратнім, аніж дадуть в колодку себе забити, ганьбою невільницькою очорнити (Міщ., Сіверяни, 1961, 168); Рутенців плем’я перед ним Хилило чола покірно І голосило на весь світ Його [князя] славу безмірно (Фр., XIII, 1954, 421); б) те саме, що Ві́шати го́лову (див. ві́шати). Давид бадьоренько: — Та не хили ти голови так, Тихоне. Вийшло так якось по-дурному,— і він розповідав, що голова саме поїхав був кудись, не вдалось перебалакати (Головко, II, 1957, 84); Вперед, комуністи, Вперед, комсомол, Хоч трудно буває — Не хилимо чол! (Мур., Піонер. слово, 1951, 113); Хи́лить (хили́ло) на сон (до сну) кого; Сон (дрімо́та) хи́лить (хили́в, хили́ла) кого — хочеться спати кому-небудь, наступає дрімота, сон. Хилило на сон. Клим ліг, накрившись з головою ковдрою (Грим., Син.., 1950, 123); — Мене щось на сон не хилить. Я краще вийду.— Чого, сидіть… Дочитайте справу Разуєва (Логв., Давні рани, 1961, 52); Ми проїхали, не спиняючись, понад двісті кілометрів — і втома, ритмічне похитування на м’яких ресорах та й сама пізня пора хилили нас до сну (Смолич, День.., 1950, 5); Приїхали до прийому, повели їх, а ми стоїмо, ждемо. Мене мов сон хилить, та будять мене — хто плачем, хто риданням (Вовчок, І, 1955, 276); Христя заплющила очі… Дивно їй: то сон аж хилив, а то зразу не знать де й дівся (Мирний, III, 1954, 158); Далі рухатись не було сили — Галя ледве переставляла ниючі ноги, дрімота хилила її до землі (Збан., Між.. людьми, 1955, 57). 2. куди, до чого, неперех., перен., розм. Навертати, спрямовувати до чого-небудь розмову, дію і т. ін.; гнути. [Олена:] Може, вже мені на вулицю ходити можна? [Василина:] Бач, куди вона хилить, а я собі й байдуже (Вас., III, 1960, 59); — Мені якраз треба півслупця на підошви купити. Може, знайдеться в твого батька? — вже з любов’ю поглянув на засоромлене обличчя.— Напевне, знайдеться,— ще більше почервоніла дівчина, догадуючись, куди хилить цей глибокоокий, з стіжком перестиглого волосся парубок (Стельмах, II, 1962, 114); — Бачила я колись, як батько твій портрет царя Миколи спалив.— Семен Архипович здригнув. До чого це стара хилить? (Рибак, Час.., 1960, 257). &́9671; Хили́ти на своє́ — настійливо відстоювати свою думку, переконувати когось у чомусь. А Щука на своє хилила: — Ет, вигадки! Велике діло — миш (Гл., Вибр., 1951, 107). 3. перех. і неперех., перен., розм. Багато пити, часто вживати алкогольні напої; пиячити. Сів він і собі за столом, казав подати «найкращого» [вина], хоч же йому і не пилось, хилив кухлик за кухликом (П. Куліш, Вибр., 1969, 301); Гришиха була дуже лиха, осудлива, ще й любила хилити горілку (Н.-Лев., VI, 1966, 325). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 55.

хилити—лю лиш недок.i перех. Нагинати пригинати щонебудь донизу робити похилим нахиляти. Нахиляти посуд щоб напитися або вилити з нього рдину. Звшувати вниз глки стебла вти т....Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
хилити—хилити дслово недоконаного виду...Орфографічний словник української мови
хилити—Хилити хилю хилиш хилять...Правописний словник Голоскевича
хилити—див.em говорити пиячити...Словник синонімів Вусика
хилити—клонити гнути нахиляти при нагинати при на сон тягнути вдаряти в до чого схиляти розмову навертати спрямовувати горлку пити хиляти...Словник синонімів Караванського
хилити—НАГИНАТИstrong змушувати опускатися донизу верхню частину дерева трави глки тощо ГНУТИstrong ЗГИНАТИstrong ВГИНАТИstrong УГИНАТИstrong НАХИЛЯТИstrong ХИЛИТИstrong ПОХИЛЯТ...Словник синонімів української мови
хилити—ХИЛИТИ лю лиш недок. що. Нагинати пригинати щонебудь донизу робити похилим нахиляти.Гарячий втер хилитьнахиля Траву хвилясту стиха до земл П. КулшХодить втер ходить буйни...Словник української мови у 20 томах
хилити—лю лиш недок. перех. Нагинати пригинати щонебудь донизу робити похилим нахиляти. Нахиляти посуд щоб напитися або вилити з нього рдину. Звшувати вниз глки стебла вти т...Толковый словарь украинского языка
хилити—техн. физ. гнуть наклонять сгибать ещ...Украинско-русский политехнический словарь
хилити—To bend to inclineхилити голову to bend ones headмене на сон хилить I am sleepyкуди вн хилить перен.em what is he driving at...Українсько-англійський словник
хилити—Втер хилить жита Хилити на сон На сво хилити...Українсько-китайський словник
хилити—клонить гнуть о деревьях склонять свешивать о ветвях кренить о судне самолте хилити голову клонить голову никнуть головой прям. вешать голову перен. впадать в уныние хил...Українсько-російський словник
хилити—сон дрмота хилить клонить зломив поборов т. н. кого на кого. Хтонебудь засина. Мене мов сон хилить та будять мене хто плачем хто риданням Марко Вовчок Говорить дал неви...Фразеологічний словник української мови