РОЗГУ́БЛЮВАТИ

РОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. розгу́блять: док., перех. 1. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. Квітки ти свої розгубила по дорозі (П. Куліш, Вибр., 1969, 274); Ми ходили по гриби, Зайчика злякались, Поховались за дуби, Розгубили всі гриби (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 23); — Дівчино, де твоє намисто?.. Хто розгубив його між трав?.. (Сос., II, 1958, 300). ◊ Жда́нки розгуби́ти див. жда́нки; Мо́вби (немо́в, ні́би і т. ін.) розгуби́в (розгуби́ла і т. ін.) хто що — хтось має розпачливий, сумний вигляд. Йшли вони до суду пізнього ранку. Василь — попереду, мати — позаду. Голову хилила низько, мовби щось розгубила й тепер визбирувала по дорозі (Мушк., Серце.., 1962, 303). 2. перен. Частково або повністю втрачати які-небудь фізичні особливості, моральні якості і т. ін. На нього цитькають за грубе слово, і він зразу ж розгублює свою сміливість, винувато кліпає круглими очима (Стельмах, 1, 1962, 391); Сірий ранок стояв похмурий, увесь у зморшках, як дід, що все вже бачив і розгубив надії (Коцюб., II, 1955, 178); Пройшли літа, а ти не розгубила Ні серця жар, ні щирість почуття (Дмит., Київські кручі, 1962, 67). Розгу́блювати (розгуби́ти) ро́зум (тя́му і. т. ін.) — втрачати здатність діяти обдумано, розважливо. На те лихо неначе розум розгубив він на порозі при зустрічі з графинею (Ле, Наливайко, 1957, 30); Розгу́блювати (розгуби́ти) слова́ — забувати про те, що хотілося сказати. — А чого ж ти тут, біля хвіртки? — до решти розгублює [Роман] ті слова, якими не раз думалось зустріти дівчину (Стельмах, І, 1962, 611). 3. перен. Занедбувати молоде життя (літа, вік, молодість), передчасно старіти. — То тобі, дитино моя, не розвиднялося й досі… Блукаєш по чужих людях, молоді літа, силу розгублюєш по чужих стернях… (Головко, І, 1957, 256); — Не в грошах щастя, Маріє, не в грошах… Та я не знав, і ми розгубили молодий вік… Тепер не доженемо, не позбираємо… (Ірчан, II, 1958, 316); І незчувся, як рік за роком змарнував, розгубив [Андрій] по чужих борознах свою молодість… (М.Ол., Чуєш.., 1959, 23). 4. Поступово втрачати кого-небудь. Голубенко тепер мало з ким розмовляв, уникав бодай з ким зустрічатися, розгубив своїх товаришів і все частіше залишався в своєму кабінеті (Епік, Тв., 1958, 200); Арсен добре знав, що, вийшовши заміж, Тася розгубила шкільних подруг, а нових у неї не було (Дмит., Розлука, 1957, 37). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 659.

розгублювати—юю юш недок.i розгубити гублю губиш мн.i розгублять док.i перех.i Втрачати все чи багато чогонебудь ненароком через неуважнсть або вд страху гублячи розкидаючи залишаю...Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
розгублювати—розгублювати дслово недоконаного виду...Орфографічний словник української мови
розгублювати—Розгублювати блюю блюш розгубити блю биш блять...Правописний словник Голоскевича
розгублювати—РОЗГУБЛЮВАТИ юю юш недок. РОЗГУБИТИstrong гублю губиш мн. розгублять док. що. Втрачати все або багато чогонебудь ненароком через неуважнсть або вд страху гублячи розкидаю...Словник української мови у 20 томах
розгублювати—юю юш недок. розгубити гублю губиш мн. розгублять док. перех. Втрачати все чи багато чогонебудь ненароком через неуважнсть або вд страху гублячи розкидаючи залишаючи т....Толковый словарь украинского языка
розгублювати—недок.em розгублювати док.em розгубитиto lose to mislay many things...Українсько-англійський словник
розгублювати—юю юш gubi traci zob. розгубити...Українсько-польський словник (Мар'ян Юрковський, Василь Назарук)
розгублювати—несов. розгублювати сов. розгубити растеривать растерять...Українсько-російський словник
розгублювати—розгублювати розгубити слова. Втрачати здатнсть говорити забувати про те що хотлося сказати. А чого ж ти тут бля хвртки до решти розгублю Роман т слова якими не раз ду...Фразеологічний словник української мови