Словник української мови в 11 томах

ДАВЛЮ́ЧИЙ

ДАВЛЮ́ЧИЙ, а, е, розм. 1. Який давить. У Глущука до горла підкотився гарячий давлючий клубок (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10); Розібрав його кашель такий давлючий, що аж сльози з очей покотилися (Чаб., Балкан. весна, 1960, 455). 2. Який важко проковтнути (про їжу). [Ліза:] Ніхто не їсть [пряників], такі вони давлючі (Коч., II, 1956, 157). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 205.

  1. давлючий—адктив...Большой украинско-русский словарь
  2. давлючий—а е розм.i Який давить. Який важко проковтнути про жу....Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
  3. давлючий—давлючий прикметник розм....Орфографічний словник української мови
  4. давлючий—а е розм. Який давить. Який важко проковтнути про жу....Толковый словарь украинского языка