ЗАПЕРЕЧУВАТИ.
В українській мові це дієслово має кілька значень. Одне з них — «говорити проти, заявляти про свою незгоду». «К а с ь я н о в: З комісією покінчено, одержав призначення на пост начальника штабу армії, обрав армію Швиденка.Незаперечуєте?В а т у т і н: З радістю, з радістю приймаємо вас у нашу бойову сім'ю».(Л.Дмитерко.)«Раптом я взяв Сева за руку і підвів його до світла. Віннезаперечував,здивовано і запитливо поглядаючи на мене».(Ю.Яновський.)«Виписуючи Шевченка з лікарні, Александрійський наказав фельдшерові ще кілька днів звільняти Шевченка від строю. Начальствонезаперечувало».(З.Тулуб.)
У цьому значенні словозаперечуватичасто виступає з додатком у давальному відмінку (відповідає на питання к о м у? ч о м у?), наприклад: « …Вона … добре знала, що в такі хвилини йомунеможнанізаперечувати,ні потакати».(ГригорійТютюнник.)Заперечуватиможе виступати з прийменникомпроти— з додатком у родовому відмінку та з підрядним реченням, наприклад: «Данилонезаперечувавпротитого,щобІванкоставковачемвоселищі».(А.Хижняк.)
У значенні «заявляти про свою незгоду»заперечуватиможе вживатися в реченні й без додатка та підрядного речення, і без прийменникапроти.Але це буває тільки тоді, коли відповідні змістові зв'язки встановлюються з контексту. «У мене … є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини. Хоч би хвилин на п'ять. Дехто ставзаперечувати.Але курці охоче підтримали…»(А.Головко.)
Ще одне значення — «відкидати існування, необхідність, обов'язковість чогось»; «заявляти про неправильність чогось, спростовувати якийсь факт». «— Еге ж, бездарність не є суспільним надбанням, — ущипливо докинув Донат. — Я лишезаперечуюсаму постановку цього питання, що, мовляв, не всі можуть стати видатними».(Є.Гуцало.)
У цьому значеннізаперечуватизвичайно вимагає після себе додатка в знахідному відмінку. «Дані наших психологівзаперечуютьконцепціюалогічності мислення дітей раннього і дошкільного віку».(Зжурналу.)
Проте коли є заперечна часткане,дієсловозаперечуватикерує родовим відмінком. «Янезаперечуюйогосили,— зауважив Юрій Юрійович, — сам на колектив завжди спираюся в роботі».(О.Донченко.)«Янемігзаперечуватиталантуйоригінальностійого задуму».(К.Станіславський.)
Формально воно може вживатися й без додатка: «Незаперечую,ця повість справила на мене велике враження». «Твій батя після цього ще більше виростає в моїх очах, — зауважує Віталій, гортаючи край столу якийсь журнал. —Незаперечую:мудрого маю наставника, але в тім-то й річ, що я хочу жити взагалі без наставників, — поколихується Гриня разом із стільцем».(О.Гончар.)
Треба чітко розрізняти два основні значення словазаперечувати,бо плутання їх часом може призвести до абсурдних тверджень. Порівн. приклад з журналу: «…Неможназаперечуватипротитого, що між роботою обчислювальних машин і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія». У наведеному прикладі не треба було вживати прийменникапроти,бо він надає словузаперечуватизначення «виступати проти», а із змісту речення випливає інше — «не визнавати»; адже йдеться про об'єктивну реальність, на яку людина не може впливати, і, тільки усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, можна визнавати чи не визнавати їхню подібність.
Деякі мовці вважають, щозаперечуватине варто сполучати зі словомпроти,бо в цьому дієслові вже закладене значення «виступати проти». Мабуть, тут є певний сенс, і часом варто робити синонімічні заміни, щоб уникати такого «сусідства», проте висувати цю вимогу як категоричну не можна: треба зважати на контекст і на зумовлені ним стилістичні можливості.
Отже,заперечувати— «не визнавати» — додаток у знахідному відмінку без прийменника(заперечувати— щ о?);заперечувати— «виступати проти» — додаток або у давальному відмінку без прийменника(заперечувати— к о м у? ч о м у?), або у родовому з прийменникомпроти(заперечуватипротик о г о? ч о г о?).