ОЛЕКСАНДР
Олександр (Олись, Лесь) гр.; аіехо— захищаю і aner (pod. andros) — чоловік (буквально: мужній оборонець; захисник людей). Олисько, Олисик, Олилько; Лисько, Лисик, Лесійта, Лель; Саня, Санько, Сашко, Саша, Сашуля, Сашня; HltfРА, Шурко; Алик. Ніс гордо світоч правди і науки, І всенародна шана та любов, Як світло непогасне, осявають Могилу Олександра Богомольця (М. Рильський); Мрії Олександра Довженка сягали далеко, глибоко й високо (П. Панч); Ваша усмішка — Ваша загадка, Олесю [Гончар], Вашу лагідну усмішку — ватру вуст — Як Ви змогли пронести крізь фронти, Крізь морози фашистського мору, Як вберегли її світло дитинне..? (І. Драч); Там нині, як завше, повз наші сади Ідуть поїзди на Одесу, Там долі своєї побачу сліди В зіницях малого Олеся (В. Бровченко); — Якщо ви читали оповідання Леся Мартовича про хлопську кривду, то знайте, що все в них правда (Р. Федорів); —Вибачте...— запнувся розгублено. — Мене зовуть Лесь... Тобто Олександр (В. Луговський); Збентежена мати Мене із Олесиком скоро Виводила з хати, З свого опустілого двору... (Б. Степанюк); Дивиться [мати] на шляхи жахні — Завели її сина Олелька (М. Хвильовий); — Не подобається він мені, — якось надто серйозно мовив Лесько Стригун (О. Донченко); Вранці Лесик із воріт вийшов з свого двору (Н. Забіла); Піди, коту, в хижку, Піймай, коту, мишку. Мишка буде грати, А Лесюта спати (Народна пісня); Лель Лелькович подякував, засміявся (В. Земляк); Малий Сонько надув губи і сердито одвернув обличчя від матері в куток (Б. Грінченко); З ним інструктор завжди поруч. Дайте Соті підрости — він, звичайно, зможе скоро паровоз і сам вести (Н. Забіла); Сашко роздягся й скочив на ліжко. Та до нього озвався молодший брат, семилітній Івасик. —Сашуню, де ти був? (О. Донченко); Шурко недавно ще служив у Середній Азії (Григір Тютюнник).