КОСТЯНТИН
Костянтин, Кость лат.; constans (pod. constants) — постійний, стійкий. Костя, Кистенько, Кистик, Костусь, Костіок, Костьо, Китя, Котька. — А ти куди, Максиме? — Рятувати діда Дуная, — промовив з сльозами у голосі. —То і я з тобою, — зашепотів Костянтин. — Візьмеш? — Ходімо, Костю (М. Стельмах); І Костуся похваляли (Г. Квітка-Основ'яненко); — Костеньку... соколику... лебедику! Я й любила тебе, і люблю — міри нема!.. (Г. Квітка-Основ'яненко); Вдалині ж іде на мостик білий-білий чоловік... Здивувався дуже Костик: — Та невже ж це сніговик?! (Н. Забіла); Яша (дає другу трубку): От іще Котька. Максим (бере трубку): Котя! Максим Григорович говорить. Здоров! (Ю. Яновський).