Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)
ДИКТАНТ, ДИКТОВКА, ДИКТУВАННЯ
Чи взаємозамінні слова диктант, диктовка, диктування? Диктант у нас виступає у двох значеннях. То передусім відтворений на письмі текст, сприйнятий тим, хто пише, на слух із уст іншої людини. А також вид навчальної роботи. Семантично розрізнити зміст іменника диктант у місцевому відмінку однини й множини можна таким чином: коли йдеться про текст, це слово вживають з прийменником у (в) (“У диктанті п’ятикласника не виявлено помилок”), а коли мають на увазі вид навчальної роботи, вдаються до прийменника на (“На диктанті побувала завпед школи”. У такому разі можлива й паралельна конструкція з родовим відмінком – під час диктанту. Якщо ж треба передати процес написання чогось, послуговуються словосполученням під диктовку, а не під диктант. “Листа цього пише під мою диктовку медсестра Ліда...” (Олесь Гончар). У переносному значенні під диктовку використовують, коли хочуть показати несамостійність чиїхось дій. Наприклад, “Маріонеткові уряди все роблять під диктовку своїх хазяїв”. Але якщо в реченні наголошується не спосіб повідомлення тексту, а перебіг цього процесу, то вживають віддієслівний іменник диктування. “Диктування (а не диктовка) по районному радіо матеріалів телеграфного агентства тривало годину”.