Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

ГЛУЗ, ГЛУЗД

глуз – глузд Глуз (у), мн. глузи,-ів, розмовне. – насміхання, глузування з когось, чогось. На глузи брати (підіймати). “ – Добре, що я не вів машину, – ніби сам собі зауважує Михайло, – до нового б року вистачило глузів” (Юрій Яновський). “Обличчя в Мишуні було круглясте, губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат” (Юрій Яновський). Глузд (у), розмовне. – розум, тверезе розуміння речей.. “У голові судді не жив як треба глузд – він все підписував, а правив секретар” (Левко Боровиковський). “Переміг здоровий глузд” (Ірина Вільде).

  1. глуз, глузд—ГЛУЗ ГЛУЗД Глуз у мн. и в розм. Глузування з когось чогось на глузи брати пдймати. \[Петро\] Се справд доля глузу бльшого глуму гршого глузу не пригадати!. Панас Мирний ...Літературне слововживання
  2. глуз, глузд—ГЛУЗ ГЛУЗД Глуз у мн. и в розм. Глузування з когось чогось на глузи брати пдймати. \[Петро\] Се справд доля глузу бльшого глуму гршого глузу не пригадати!. Панас Мирний ...Літературне слововживання