МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА

МИСТЕ́ЦТВО ДЛЯ МИСТЕ́ЦТВА

• "МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА"

, "чисте мистецтво", "штука для штуки" — збірна назва естет, принципів, багатьох напрямів, течій, шкіл, груп у л-рі та мист-ві, що проголошують повну незалежність худож. життя від реліг., ідеол. і політ. переконань, від сусп. життя. "М. д. м." грунтується на іманентній природі худож. творчості, її самоцінності, що нерідко трактується як відсутність у мист-ві і л-рі сусп. змісту, зосередження на їхній гедоніст. функції, самодостатня гра худож. фантазії, формаліст. експериментування. Генеалогію "М. д. м." нерідко виводять від однієї з найдавніших течій у худож. житті людства — аморалізму (гол. предметами зображення були кохання й вино), а також від епікуреїзму.

Словесна формула "М. д. м." походить від фрази "L'art pour l'art", що належить франц. філософу В. Кузену. Поглибленіше трактування їй дали Ш. О. Сент-Бев ("втеча мистецтва від життя у башту зі слонової кістки"), Т. Готьє (в передмові до власного роману "Мадмуазель Мопен", 1835; зб. статей "Нове мистецтво", 1952) і А. Л. Ж. де Сталь. Для утвердження "М. д. м." в худож. практиці прислужились: у Франції — Г. Флобер, брати Гонкури, поети групи "Парнас", поети-символісти, живописці-імпресіоністи; в Англії — Т. Карлейль,прерафаеліти, А. Суїнберн, О. Уайльд, У. Патер; у Німеччині певною мірою Й. К. Ф. Шіллер ("Листи про естетичне виховання людини"), гурток літераторів, очолюваний С. Георге, а також Ф. Ніцше, P. M. Рільке; в Росії — поети-передсимволісти і символісти. У 30 — 70-х pp. 20 ст. апологетами "М. д. м." виступили філософи "франкфуртської школи соціології" Т. Адорно і Г. Маркузе. Як захисну реакцію мист-ва на дегуманізуюче засилля масової культури розглядають "М. д. м." сучасні дослідники.

У серед. 19 ст. вислів "М. д. м." (в т. ч. його синоніми) набув нинішньої понятійності, що має чотири джерела: 1) філософське (погляди теоретиків нім. романтизму, насамперед Ф. Новаліса і Ф. Шлегеля, та провідні положення естетики І. Канта про незацікавлене судження смаку й автономію мист-ва);

2) громад.-політичне (Вел. франц. революція 1789 — 1794 pp. і революції в Європі 1-ї пол. 19 ст., які викликали підвищену політизацію та ідеологізацію худож. творчості на шкоду її автономії в кантівському розумінні — "мистецтво в собі" і "мистецтво для себе" як самобутня форма людської діяльності та свідомості) ;

3) естетичне зростання масової культури, за якого твори мист-ва стають ринковим товаром; 4) наук.-тех. прогрес, у результаті якого людина якісно змінює природне і сусп. середовище, що й стимулює потребу нових засобів зображення. В 19 ст. проти орієнтації худож. творчості на об'єктивізм, "дзеркально-правдиве" оповідне мист-во виступили не лише теоретики "М. д. м.", а й видатні реалісти-новатори (Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер). Худож. феномени, що опинилися у полі зору теорії "М. д. м.", мали одну безперервну естет. лінію розвитку, яка йшла відромантизму: романтики відкрили "другу (свідомісну) дійсність", на противагу "дійсності першій" (навколишній). Цю "другу дійсність" зробили осн. предметом худож. інтересів і творці "М. д. м.". Романтиків і представників "чистого мистецтва" споріднювала негат. рефлексія на нове природне і соціальне середовище, створене наук.-тех. прогресом (Ш. Бодлер, С. Малларме, П. Верлен та ін.). І ті, й ті, зокрема символісти та франц. "парнасці", через відчуження від "антигуманної сучасності" переносились фантазією в античне й середньовічне минуле, яке, по суті, ставало їхньою "другою дійсністю"; вдавались до стародавнього міфосимволізму в худож. мисленні. З кін. 19 ст. сфера дії "М. д. м." розширюється у першу чергу за рахунокдекадентства, модернізмуйавангардизму, які, однак, не слід ототожнювати з теорією і практикою "М. д. м.". Теорію "М. д. м." споріднює з модерніст. та авангардист. течіями екстремальна "суб'єктивізація" реальності та винятковий інтерес до "другої (свідомісної) дійсності". "М. д. м." слід, отже, розглядати як відхід відреалізму. Провідною настановою "М. д. м." стало відтворення якісно ін. дійсності — суто суб'єктивної, чистої, як річ у собі, незалежної, автономної — тобто свідомого й підсвідомого буття індивіда. Найпотаємніші, ірраціональні шари людської свідомості обираються об'єктом зображення ("експресія", "імпресія", "розколота свідомість", "потік свідомості", фантасмагорія, архетипне лібідо і т. д.). Звідси у практиці "М. д. м." багатство нових худож. форм; свідомісно-суб'єктивні реалії, стаючи худож. змістом, дістають матеріалізоване вираження в незацікавленій, спонтанно-автономній автор. рефлексії. Прихильники "чистого мистецтва" мають органіч. потяг до екстремальної знаковості й символічності образів, героємперсонажем в їхніх творах виступає не традиційна, правдоподібно окреслена, людина, а єдина провідна дійова особа — автономна свідомість. Теоретики "М д. м." стверджують, що художні напрями, течії, школи і т. п., навіть входячи в гостроконфліктне суперництво між собою, як правило, ніколи не є "закритими системами". З цієї точки зору "М. д. м." як романт. тип творчості зумовило "суб'єктивізацію" худож. зображення і розширений психологізм, у результаті яких звична для класич. реалізму екстравертна (відцентрована) оповідь замінилася інтровертною ("доцентровою"), В Україні "М. д. м.", як правило, характеризують здебільшого формально-стильові пошуки на рубежі 19 — 20 ст. під впливом модернізму й авангардизму. Зображувальні засоби "М. д.м." успішно приживалися в укр. худож. мисленні; вони спонукали письменників до вироблення своїх, національно оригінальних худож. засобів, оскільки в укр. л-рі ще не був зруйнований міфосимволізм, завдяки якому виявилися продуктивними навіть релікти середньовічного світобачення. Загалом же укр. менталітетові притаманне яскраво виражене як імпресивне, так і експресивне світосприймання. В укр. л-рі кін. 19 — поч. 20 ст. "М. д. м." формується як ідейно-естет. тенденція на фоні заг. оновлення й розвитку її зображально-виражальних засобів. Твори "М. д. м." були реакцією на сусп. заангажованість укр. л-ри, спробою руйнування традиц.-реалістичних канонів, народницькопросвітит. ідеалів. Необхідність пошуку нових тем, проблем і способів зображення життя проголошувалась у зверненні М. Вороного до письменників "молодої генерації" (10 лютого 1901), названому в пресі маніфестом укр. модернізму, а також у маніфесті молодомузівців, написаному О. Луцьким (газ. "Діло", 1907, № 249); в численних виступах поетів, які гуртувалися навколо журн. "Українська хата" (1909 — 14). Обстоюючи потребу модернізації укр. л-ри, автори маніфестів виступали за розуміння літератури як "другої реальності", що розвивається за власними, іманентними законами, з вимогами відсунення на другий план політ. тематики, за поглиблення худож. дослідження людської індивідуальності, використання образів природи для показу косміч. масштабів людської душі, закликали орієнтуватися на європ., зокрема скандінавські, австрійську та франц. л-ри. Ознаки "М. д. м." найяскравіше виявилися в досить поширеному на той час жанрі — "поезії у прозі" О. Кобилянської, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Гната Хоткевича, Дніпрової Чайки, Я. Жарка, Г. Комарової, Н. Романович-Ткаченко, Ю. Будяка, А. Худоби та ін. Здебільшого то були філос. лірика, рефлексії душі, в яких ішлося про самотність особистості та її прагнення до ідеалу — спорідненої душі. Експериментуючи в цьому жанрі, письменники намагалися перенести з поезії в оповідний жанр ліризм, ритміку й символіку образів природи, музичність і живописність худож. письма, безсюжетну настроєвість композиції. Естетизмом — свідомою настановою на довершену худож.. форму як надзавдання — позначені твори М. Коцюбинського, О. Кобилянської, М. Яцківа, Г. Хоткевича та ін. З естетикою "М. д. м." їх ріднить розуміння л-ри як самоцінного явища, що розвивається за специфічними власними законами. У новели "Цвіт яблуні", "На камені", "Intermezzo", "Хвала життю!", "На острові" М. Коцюбинський вводить колір, звук, світлотінь, образи пейзажу з метою досягнення імпресіоніст. ефекту. О. Кобилянська, показуючи відчуження особистості, косміч. світ людської душі, її підсвідомі імпульси, також використовує різноманітні чуттєві реалії ("Природа", "Некультурна", "В неділю рано зілля копала..." та ін.). М. Яцків, удаючись до худож. повторів, інших композиц. засобів, досягає символічності образів, проникнення в ірраціональне людської психіки ("Недоумна", "Лісовий дзвін", "Красуня").

Модернізація відбувалась і в поезії. Львів. молодомузівці та М. Вороний, О. Олесь, Дніпрова Чайка, Х. О. Алчевська, М. Чернявський, С. Черкасенко, У. Кравченко, Л. Старицька-Черняхівська розширили естет. функції слова, домагалися символічної наповненості образів; їхній вірш. мові властива філос. глибина. Вплив розмаїтих худож. засобів "М. д. м." помітний у творчості представників "розстріляного відродження" (1918 — 1934), насамперед, необарокової течії поч. 20-х pp. (П. Тичина, М. Бажан), "неокласиків" (М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович), авангардистів (В. Поліщук), а також у віршах і "Синіх етюдах" М. Хвильового, у "футурпоезіях" М. Семенка. Та все ж більш виразно "М. д. м." було представлене в укр. зарубіжжі — творами Є. Маланюка, поетів нью-йоркської групи (з 1950). Лише в 60-х pp. у молодій укр. поезії "шістдесятників" — І. Драча, Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Жиленко та ін. — сталося короткочасне повернення до традицій "розстріляного відродження", в т. ч. до творчих можливостей "М. д. м.". З 70-х pp. в укр. прозі спостерігається відхід від нормативних канонів соціаліст. реалізму, що у 80-х pp. дало новий спалах авангардизму. То було неоголошене опротестування тоталітар. ангажементу, а не дальший розвиток худож. можливостей творчого методу л-ри "розвинутого соціалізму", як про те писала тодішня академічна критика. У худож. практиці сучас. укр. л-ри дедалі відчутнішим є інтенсивне звернення письменників до естет. принципів і всього попереднього досвіду напрямів і течій "М. д. м." (в першу чергу може йтися про найбільш знані в кол. СРСР латиноамер. і новий амер. романи, а також про "неосоціалістичну" західнонімецьку прозу). Вписався в світ. контекст новіт. прози укр. "химерний роман", що виник на грунті нац. міфосимволізму і постав серед худож. здобутків сучас. л-ри.

■Літ.: Толстой Л. Что такое искусство? В кн.: Толстой о литературе. М., 1955; Грабовський П. Дещо про творчість поетичну. В кн.: Грабовський П. Зібрання творів, т. 3. К., 1960; Блок А. "Без божества, без вдохновенья". В кн.: Блок А. Собрание сочинений, т. 6. М. — Л., 1962; Рубчак Б. Пробний лет. В кн.: Остап Луцький — молодомузець. Нью-Йорк, 1968; Затонский Д. Искусство романа и XX век. М., 1973; Франко І. Із секретів поетичної творчості. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Асмус В. Шиллер об отчуждении в культуре XVIII в. В кн.: Асмус В. Историко-философские этюды. М., 1984; Наливайко Д. Искусство: направлення, течения, стили. К., 1985; Верлен П. Мистецтво над усе. "Всесвіт", 1988, № 10.

М. А. Ігнатенко, Ю. Б. Кузнецов.

"мистецтво для мистецтва"—МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА свого роду троп що починаючи з доби пзнього романтизму передовсм франц. означа граничну золяцю художньо дяльност вд довколишньо дйсност герметиз...Філософський енциклопедичний словник