ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЯНОВИЧ

ЛУЦЕ́НКО Дмитро Омелянович

• ЛУЦЕНКО Дмитро Омелянович

(15.Х 1921, с. Березова Рудка, тепер Пирятинського р-ну Полтав. обл. — 16.I 1989, Київ)

- укр. поет, засл. діяч мист. УРСР з 1974. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Навч. 1938 — 39 у Київ. гідромеліоративному ін-ті. Працював на шахтах Донбасу, а в повоєнні роки — в редакціях газет "Колгоспне село" (тепер — "Сільські вісті"), "Молодь України", був кор. Всесоюзного радіо, завідував відділом поезії журн. "Вітчизна". Перша збірка — "Дарую людям пісню" (1962). Мужності людей у роки війни, красі рідної Вітчизни, невмирущості народу присвячені наступні збірки — "Незакінчена соната" (1966), "Як тебе не любити" (1969), "Добрість" (1971), "Пахучий хліб" (1974), "До останнього патрона" (1975), "За Березовою Рудкою" (1976), "Коли ти зі мною" (1978), "Березовий дзвін" (1980), "Дорога спадщина" (1984) та ін. Автор багатьох популярних пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми, калинонько", "Стоїть над Волгою курган", "Неспокій", "Мамина вишня", "Осіннє золото" та ін.), створених у співдружності з композиторами Л. Ревуцьким, К. Данькевичем, О. Білашем, І. Шамо, В. Верменичем, П. Майбородою, А. Філіпенком, М. Дремлюгою, А. Пашкевичем та ін. За пісні, написані разом з композитором І. Шамо, удостоєний Держ. премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1976). Окр. твори Л. перекладено рос., білорус., казах., тадж., молд., англ., нім., франц. мовами.

♦Тв.: Вибране. К., 1981; Рос. перекл. — Хлеб и песня. М. 1978.

■Літ.: Сосюра В. Барви поета. В кн.: Луценко Д. Дарую людям пісню. К., 1962; Гоян Я. Туга маминої вишні. "Літературна. Україна", 1989, 26 січня.

М. І. Дубина.