З’Ї́ЖА

З’Ї́ЖА, і, ж., діал. 1. Їжа. Корисна в городі з’їжа, он які гладкі відтіля вертаються! (Мирний, IV, 1955, 296); Привіз учора Остап копу жита з поля на з’їжу — молотити стали ціпами вдвох (Головко, II, 1957, 424). 2. Витрата їжі. Вона була вже матір’ю.. Горпині було й соромно перед людьми і для себе невигодно [невигідно]: лишня з’їжа, лишній рот у її сім’ю (Мирний, І, 1954, 63); [Герасим (до Копача):] Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд [пудів] тридцять борошна, не вспієш оглянуться — вже з’їли (К.-Карий, І, 1960, 388); З’їжа була велика: хліба було обмаль. Секлетин батько насилу настачав хліба на свою велику сім’ю (Н.-Лев., IV, 1956, 217). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 582.

з’їжа—розм. . жа. На зжу чимало дечого купили Словник Б.Грнченка Корисна в город зжа он як гладк вдтля вертаються Панас Мирний. . Витрата ж. Грошей треба. З жа велика. Нехай д...Літературне слововживання
з’їжа—розм.em .strong жа. На зжу чимало дечого купилиem Словник Б.Грнченка Корисна в город зжа он як гладк вдтля вертаютьсяem Панас Мирний. .strong Витрата ж. Грошей треба. З ...Літературне слововживання
з’їжа—Зжа ж ж жею...Правописний словник Голоскевича