ЗНАХАБНІ́ЛИЙ

ЗНАХАБНІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до знахабні́ти. 2. у знач. прикм. Те саме, що наха́бний. А по селах партизани Сміливо гукали І фашистам знахабнілим Жити не давали (Забашта, Вибр., 1958, 247); Стали Вдвох міркувать вони, як женихів знахабнілих позбутись (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 234); * Образно. Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини, бомб та виття знахабнілих ворожих літаків (Ле, Клен. лист, 1960, 44). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 645.

знахабнілий—адктиввд словаem знахабнiтиобнаглевший...Большой украинско-русский словарь
знахабнілий—а е. Дприкм. акт. мин. ч. до знахабнти. у знач. прикм.i Те саме що нахабний....Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
знахабнілий—знахабнлий дприкметник...Орфографічний словник української мови
знахабнілий—а е. Дприкм. акт. мин. ч. до знахабнти. у знач. прикм. Те саме що нахабний....Толковый словарь украинского языка
знахабнілий—Insolent impudent...Українсько-англійський словник
знахабнілий—...Українсько-грузинський словник (Георгій Чавчанідзе)
знахабнілий—Frk nsvis respektls uforskammet...Українсько-датський словник
знахабнілий—em...Українсько-китайський словник