Словник української мови в 11 томах
В’ЮН
В’ЮН, а́, ч. 1. Надзвичайно рухлива риба з видовженим гнучким тілом. Ми часто випливали удвох на рибу.. Витягали червоних колючих чортів, блакитних морських в’юнів, плескатих півнів і голку-рибу (Коцюб., II, 1955, 417); Дітвора любила ловити в таких болітцях, у липучому намулі, слизьких, чорно-коричневих в’юнів (Донч., IV, 1957, 262); * У порівн. Верткий, мов в’юн (Укр.. присл.., 1955, 299); Вперлася [Настя] йому в груди обома руками, напружилась гнучкою лозинкою і вислизнула в’юном (Речм., Весн. грози, 1961, 137). 2. перен. Дуже спритна й хитра людина; пролаза. Виприснув Федір, як клинець з-під обуха… В’юн Федір! (Мирний, IV, 1955, 233). ◊ Ви́тися (звива́тися, крути́тися і т. ін.) в’юно́м біля (навколо) кого — підлещуючись, підлабузнюючись, догоджати кому-небудь. Біля нього в’юном крутився старий Митрофан Лизя (Ле, Ю. Кудря, 1956, 6); Мати в’юном викручувалася навколо знатної гості і аж надто принижувалася улесливістю (Хижняк, Килимок, 1961, 97). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 795.