БУРМОТАТИ

БЕЛЬКОТА́ТИ(БЕЛЬКОТІ́ТИ)(нерозбірливо, безладно, плутано говорити),ЖЕБОНІ́ТИрозм.,ЛЕБЕДІ́ТИдіал.;ЛЕПЕТА́ТИ(звичайно про дітей);ЛОПОТА́ТИ(ЛОПОТІ́ТИ)розм. (говорити неясно й поспішно);ВАРНЯ́КАТИвульг.,ВЕРЗЯ́КАТИвульг. (звичайно про п'яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: — То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); — Амітафу! Амітафу! — жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); — Не плачте, мамочко! Не плачте! — лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); — І Сина, і Святого Духа... — Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п'яно реготався та верзякав (П. Тичина). — Пор.бурмота́ти, 1.говори́ти, 2.говори́ти.

БУРМОТА́ТИ(БУРМОТІ́ТИ)(говорити тихо і невиразно, нерозбірливо),БУРКОТА́ТИ(БУРКОТІ́ТИ)розм.,БУРЧА́ТИрозм.,МИ́МРИТИрозм.,ХАРАМА́РКАТИ(ХАМА́РКАТИ)розм. рідше;МУРМОТА́ТИ(МУРМОТІ́ТИ)розм.,МУРКОТА́ТИ(МУРКОТІ́ТИ)розм.,МУРЧА́ТИрозм. (приглушено й одноманітно);БУ́РКАТИрозм.,МИ́РКАТИрозм.,МУ́РКАТИрозм.,МУГИ́КАТИрозм. (уривчасто, час від часу;БУБОНІ́ТИ(БУБНІ́ТИ)розм.,БУБОТА́ТИ(БУБОТІ́ТИ)розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). — Док.:пробурмота́ти(пробурмоті́ти),пробуркота́ти(пробуркоті́ти),пробурча́ти,проми́мрити,прохарама́ркати(прохама́ркати),промурмота́ти(промурмоті́ти),промуркота́ти(промуркоті́ти),промурча́ти,бу́ркнути,ми́ркнути,му́ркнути,муги́кнути,пробубоні́ти(пробубні́ти),пробубота́ти(пробуботі́ти). Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); — Дуже радий, дуже радий! — мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); — Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); — А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх (документи), удавав, що цілком у них розуміється. — Так, так... Умгу, — суворо миркав він у документи (О. Гончар); — Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). — Пор.белькота́ти, 1.бурча́ти, 2.говори́ти.

БУРЧА́ТИрозм. (сердито, докучливо і звичайно неголосно висловлювати своє невдоволення),БУРКОТА́ТИ(БУРКОТІ́ТИ)розм.,ВОРКОТА́ТИ(ВОРКОТІ́ТИ)розм. рідше;БУ́РКАТИрозм.,МИ́РКАТИрозм. (уривчасто, час від часу). — Док.:пробурча́ти,пробуркота́ти(пробуркоті́ти),проворкота́ти(проворкоті́ти),бу́ркнути,ми́ркнути,во́ркнути. Старий заохкав і почав бурчати і лаяти сина за неповороткість (З. Тулуб); До кухні заходить із свічкою якийсь дідок, вороже дивиться на мене, щось невдоволено буркотить і йде собі (Д. Бузько); Рабиня (йде воркотячи) (Леся Українка); — Тьфу на таку собачу службу! — воркотів жандарм, хусткою обтираючи вуси, з котрих капотіла дощова вода (І. Франко); — Мовчала б, коли сказати не вмієш, — буркнув сердито Карпо Петрович (М. Коцюбинський). — Пор.бурмота́ти.

ГОВОРИ́ТИ(передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось),КАЗА́ТИ,ПРОМОВЛЯ́ТИ,ПРОКА́ЗУВАТИ,ВИМОВЛЯ́ТИ,БАЛА́КАТИ,МО́ВИТИ,МОВЛЯ́ТИзаст.,ПОВІДА́ТИзаст.,ПРОРІКА́ТИпоет.,РЕКТИ́заст., поет.,БА́ЯТИфольк.,ДЕ́ЙКАТИдіал.;ВІЩА́ТИзаст., уроч. (щось значне, важливе);ГА́ВКАТИвульг. (стосовно людини, яку зневажають);ТЯГТИ́,ТЯГНУ́ТИ(повільно, протяжно);ЦІДИ́ТИрозм.,ВИЦІ́ДЖУВАТИрозм. (неохоче, недбало);ПРОЦІ́ДЖУВАТИрозм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно);КАРБУВА́ТИ,ЧЕКА́НИТИ(перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно);РУБА́ТИрозм. (різко);ГРИМІ́ТИрозм. (голосно, басом);ГАРЧА́ТИзневажл. (сердито, невдоволено);ВИДА́ВЛЮВАТИ,ВИДУ́ШУВАТИ,ВИТИСКА́ТИ,ВИТИ́СКУВАТИ(перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо);ХРИПІ́ТИ(хрипким голосом);СКРИПІ́ТИрозм. (різким, неприємним голосом);СТОГНА́ТИ(жалібно, зі стогоном);ХЛИ́ПАТИрозм. (із схлипуванням);СИЧА́ТИ(з присвистом, а також здавленим від люті голосом);ШИПІ́ТИрозм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1.базі́кати,баси́ти,белькота́ти, 1.бо́вкнути,бурмота́ти,верзти́, 1.вимовля́ти, 1.повто́рювати,сказа́ти, 2.торохті́ти,шепеля́вити.

бурмотати—дсл. недокон. виду що робитиemДприслвникова формаem бурмочучибормотатьДеепричастная формаem бормоча...Большой украинско-русский словарь
бурмотати—очу очеш i бурмотти очу отиш недок.i перех.i Говорити невиразно неясно бурчати....Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
бурмотати—бурмотати дслово недоконаного виду...Орфографічний словник української мови
бурмотати—Бурмотати мочу мочеш мочуть...Правописний словник Голоскевича
бурмотати—див.em говорити...Словник синонімів Вусика
бурмотати—говорити нерозбрливо буркотати мурмотати мурчати мугикати пд носом мимрити одномантно бубонти....Словник синонімів Полюги
бурмота́ти—БУРМОТАТИ очу очеш БУРМОТТИ очу отиш недок. перех. Говорити невиразно неясно бурчати. Спвав мй Шпак спвав. Аж покль всх порозганяв Нхто слухати не хоче Тка геть та ще...Словник української мови в 11 томах
бурмотати—БУРМОТАТИ очу очеш БУРМОТТИ очу отиш недок. що.Говорити невиразно нечтко бурчати. Спвав мй Шпак спвав Аж покль всх порозганяв Нхто слухати не хоче Тка геть та ще й бурм...Словник української мови у 20 томах
бурмотати—див. ворчати урчати борматать мимрити...Словник чужослів Павло Штепа
бурмотати—очу очеш em бурмотти очу отиш недок. перех. Говорити невиразно неясно бурчати....Толковый словарь украинского языка
бурмотати—To mumble to mutter...Українсько-англійський словник
бурмотати—мармытаць...Українсько-білоруський словник II
бурмотати—Мармытаць...Українсько-білоруський словник II
бурмотати—мармытаць...Українсько-білоруський словник
бурмотати—...Українсько-грузинський словник (Георгій Чавчанідзе)
бурмотати—Murre mumle...Українсько-датський словник
бурмотати—Murre mumle...Українсько-норвезький словник
бурмотати—очу очеш бурмотти очу отиш mamrota mrucze...Українсько-польський словник (Мар'ян Юрковський, Василь Назарук)
бурмотати—бурмотти бормотать...Українсько-російський словник
бурмотати—Mumla...Українсько-шведський словник