Словник мови Стуса

ВАЛЬКИР

-а, ч., розм. Бічна кімнатка, відокремлена стіною від великої кімнати. Покрий на засув двері. В валькирі так сумно пахне. (ЧТ:110); Жила-була: ходила на базар, по поликах водила прошви карі, корову одлучала од отари і ввечері, коли чадний ліхтар ваиькир освітлював — місила свиням полову житню й білі буряки. (П-2:261).

  1. вальки́р—валькир див. ванькир. Жайворонок В. В. Знаки укрансько етнокультури Словникдовдник. К. Довра . С. ....Жайворонок. Знаки української етнокультури
  2. валькир—валькир менник чоловчого роду стота...Орфографічний словник української мови
  3. валькир—Валькир em ванькир ра кири рвванькир em валькир ра кири рв...Правописний словник Голоскевича