ОДИНОКИЙ, ПООДИНОКИЙ, ОДИНИЧНИЙ, ОДИНОЧНИЙ
ОДИНОКИЙ – ПООДИНОКИЙ – ОДИНИЧНИЙ – ОДИНОЧНИЙ Одинокий. Який міститься окремо, відбувається, протікає і т. ін. відірвано, ізольовано; який не має сім’ї, рідних, друзів, самотній (тобто вживається, коли йдеться про щось одне, а не одне з багатьох): одинока хатина, одинока постать, одинокий вік, одинока людина, одинокий серед людей. Поодинокий. 1. тільки мн. Які розміщені або зустрічаються рідко; рідкісні, ізольовані від інших, розрізнені, окремі: поодинокі сніжинки, поодинокі перехожі, поодинокі постріли. Від станції лунали крики, спів і поодинокі зойки (Б.Антоненко-Давидович); З поодиноких слів, що їх заносив вітер від тієї повітки, виходило, що про гетьмана мова (Б.Лепкий). 2. Який є тільки один, один з багатьох; не типовий, випадковий: стріляли поодинокі кулемети, поодинокі явища, точилися поодинокі розмови. Одиничний. 1. Окремо взятий, відособлений: одиничні сортові екземпляри, одиничне виробництво, одиничне судження. 2. Який стосується одиниці. Одиночний. Окремий; розрахований на одного: одиночні постріли, одиночна камера, одиночний номер (у готелі).