СТИБІЙ — СУРМА — АНТИМОНІЙ.
Стибійта його сполуки відомі здавна. У країнах Сходу метал сріблясто-білого кольору з синюватим відтінком використовувався для виготовлення дзбанів за 3000 років до н. е. У Єгипті в XIX ст. до н. е. порошком із характерним блиском під назвоюmestenчиstenчорнили брови. У Давній Греції він був відомий якstimiчиstibi, звідси — лат.stibium.
Назваantimoniumз’явилася приблизно у XII-XIV ст. н. е. і згодом усталилася у міжнародній науковій термінології:antimony(англ.),antimoine(фр.),antimon, antimonium(нім.),antimonio(ісп.),antymon(польськ.),antimon(чеськ.),антимон(болг.),антимон(серб.).
Словосурмаукраїнська мова запозичила з російської. Російськесурьмапоходить від тур.surme(від перськ.сурме«метал»).Сурмоюназивали в давнину порошок із свинцевим (олов’яним) блиском, яким фарбували брови.
Донедавна в українській термінології послуговувалися всіма паралельними формами —стибій, сурма, антимоній: Бертолетова сіль, як відомо, утворює легкозаймисті, а також сильновибухові суміші з червоним фосфором і сульфатомстибію(Цікава хімія, К., 1989);Базиліус Валентинус перший з європейців добув елементарнусурму(антимоній)і детально вивчив її властивості(там само). Проте сучасні хімічні словники фіксують як нормативну назвустибій.Тенденцію до усталення термінастибійілюструють приклади з наукових джерел:Вісмут або берилій надпроводять лише у тонкоплівкому стані, а телур,стибій,фосфор — вимагають високого тиску(з журн.).