ЛЮБИЙ — ЛЮБИМИЙ — УЛЮБЛЕНИЙ.
Любий учень середньої школи відповість на це запитання— таку фразу зі словомлюбий, відповідно наголошеним, часто можна почути навіть серед учителів. Тим часом за лексичними нормами української літературної мови треба замість словалюбийуживати в подібних випадках займенникбудь-який.Отже:Будь-якийкостюм йому до лиця; Збудь-якоюсправою вони впораються.
Українська мова має омонімічний прикметниклюбийз наголосом на першому складі, і означає це слово «милий», «дорогий», «приємний», «коханий», напр.:Ні,любий, я тобі не дорікаю(Леся Українка);Любогогостя весною частують медком, а восени молочком(Народна творчість).
Прикметниклюбиймає широке поле сполучуваності зі словамибрат, сестра, доня, син, родина, дитина, обличчя, мрія, словечко.Характерні його синтаксичні зв’язки, напр.:любий серцю, любий товаришеві, любий для матері, любий до болю: напр.:Цілий день мати шила сорочки та костюмчики і не мала часу розмовляти з своїмилюбимисинами(М. Хвильовий).
У розмовній практиці трапляється слововживаннялюбимий, що містить у своєму значенні відтінок пасивності, напр.:Мою першу,любимуй досі, вчительку звали Олена Северинівна(С. Олійник);Любиманею з дитинства акація…(О. Гончар). Значення пасивності як протиставлення активному станові особливо виразно проступає в зіставлюваних формах, напр.:Зараз для мене щастя — любити вас і бутилюбимим(І. Кочерга).
Однак для сучасної літературної мови таке слововживання не характерне: утворення з суфіксом-им (-ий)(пор.любимий, значимий)сприймаються тепер як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню іншої дієприкметникової форми з тим самим значенням —улюблений, напр.:У кожного Дантеса є свійулюбленийпоет(А. Крижанівський);Схили Дніпра стали не тільки «населеними», але йулюбленимидля киян та гостей Києва(з газ.).
З погляду сучасної лексичної й граматичної норми перевагу треба віддавати слововживаннямулюблена справа(а нелюбима справа), улюблена книжка, улюблений твір, улюблений письменник, улюблені сестри, улюблений киянами парктощо.