Як ми говоримо Антоненка-Давидовича
ЖОРА, ЮРАСИК, ЖЕНЯ, ЄВГЕНКО, МАША, ЮРКО, МАРУСЯ, МАРІЙКА, СВЄТА, СВІТЛАНКА, ГРИША, ВАСЯ, КОЛЯ, ПЕТЯ, ГРИЦЬКО, ГРИЦИК, ГРИЦУНЯ, ВАСИЛЬКО, МИКОЛКА, ПЕТРУСЬ, ПЕТРИК, ОКСАНА, КСЕНИЯ, КСЮША, АННА, ГАННА, Ж
Жора чи Юрасик, Женя чи Євгенко? «Жора і Женя побились об заклад, хто з них з’їсть більше кисличок. Не тільки Света, що перед цим бігала з хлопчиками наввипередки, але й Маша, яка сама могла впорати чимало кислиць, з жахом дивились, як хлопчаки над силу запихають собі в роти маленькі яблучка, що ніяк не хочуть більше туди лізти». Це — уривок з оповідання для дітей. Якби оповідання було перекладом із російської або в ньому мовилося про маленьких персонажів десь у Росії, — все було б у ньому цілком природно, та ба, автор — українець, дія відбувається на Україні, а герої оповідання — українські дітлахи, що живуть, ростуть і бавляться на тій землі, де з діда-прадіда дітей ласкаво звали Юрко, або Юрасик, Маруся, або Марійка. Важко сказати, чому автор дав перевагу Жорі над Юрком, Жені над Євгенком, Захоплення іменами іншого народу можна спостерігати не тільки в нашій дитячій літературі, — це своєрідна мода, якоюсь мірою схожа з так званим стиляжництвом, коли замість Анн і Ганн з’явились Жанни, а Юріїв і Георгіїв замінили Юджини... Як і всяка мода, воно — скороминуще, тому в російських родинах тепер чимраз більше називають дітей давніми російськими іменами — Ирина, Мария, Илья, Никита. Треба сподіватися, що й наші автори дитячих книжок будуть називати своїх маленьких героїв — Юрась, Вітик, Надійка, Марійка, Катруся та ін.