Є.
Форма теперішнього часу дієсловабути.У функції зв'язки часто неправомірно замінюється дієсловомявлятися.Наприклад: «Цей ученьявляєтьсячленом нашого колективу, і ми повинні відповідати за його поведінку». Треба: «Цей ученьєчленомнашого колективу…» або «Цей учень —членнашого колективу».
Дієсловоявлятисяв сучасній літературній мові вживається тільки в значенні «ввижатися у сні, під час марення» і як застаріле, вимагаючи після себе давального відмінка (к о м у?). Наприклад, у І. Франка: «Чогоявляєшсяменіу сні?»
Як виникла форма є? Дієсловобутив давній мові у теперішньому часі відмінювалося так:яєсмь,тиеcu,вінєсть,миєсмь,виєсте,вонисуть.З розвитком мови ці форми почали сприймати як застарілі. Замість окремої форми для кожної особи, для всіх осіб почали вживати дієсловоє, яке було фонетичним компонентом більшості колишніх особових форм (крім форми 3-ї особи множини —суть).Так воно вживається і в сучасній мові. Та за певних умов, зокрема, коли треба підкреслити урочистість, значимість того, про що говориться, чи для стилізації під давньоруську або під давньоукраїнську мову, в художній літературі використовуються давні особові форми дієсловабути(єси,єсть,єсте).Наприклад: «Що ти за силаєси— питали».(П.Тичина.)«Ви — месники тепер за них, ви месникиєсте».(М.Бажан.)
Давня форма 3-ї особи одниниєстьможе в сучасній мові вживатися з будь-якою особою(яєсть,тиєсть,вінєсть),наприклад: «Яєстьнарод,якого Правди сила ніким звойована ще не була».(П.Тичина.)
У всіх розглянутих прикладах словоєстьвиступає в ролі дієслівної зв'язки — допоміжного дієслова, що є частиною складеного присудка. У звичайній, стилістично нейтральній мові зв'язка, виражена дієсловомбутив теперішньому часі, здебільшого пропускається (наприклад, кажуть:явчителька,а не «я є вчителька»,вонарозумна,а не «вона є розумна»), проте в науковому стилі зв'язкаєзберігається.
Формаєвживається в усіх стилях мови, аєсть— в емоційно забарвлених текстах, в урочистій мові, найчастіше — в поезії.