РИЦАР, ЛИЦАР.
Словомрицару Західній Європі часів середньовіччя називали феодала, що належав до військово-землевласницького стану. «Вдерлися туди лютірицарі-хрестоносці, рвали й роздирали на шматки Руську землю…»(А.Хижняк.)
У сучасній мові словорицарздебільшого сприймається (і це відбито в словниках) як історизм і вживається на позначення відповідного історичного поняття. «Кінних воїнів-феодалів називалирицарями».«Юнак Гай, весь обвішаний металевими лотками з мінами, гримить ними, якрицару зелених латах, і дивиться на Сагайду та товаришів, на все, що діється, простодушно й довірливо».(ЗтворівО.Гончара.)
У переносному значенні — для характеристики людини самовідданої, благородної, діяча в якійсь галузі — здебільшого вживають словолицар.«Дмитро Іванович [Яворницький] вбачав у Піддубному справжнього звитяжця,лицаря,що був гордістю нашої батьківщини».(Зжурналу.)«Згадалося знову Баглаєве товариство, біля чийого вогнища щойно оце сидів, — совісні люди, які стаютьлицарямипраці й життя».(О.Гончар.)«В ілюстраціях до роману Н. Рибака «Переяславська Рада» відомого майстра М. Дерегуса створена ціла галерея національних типів благородних і безстрашнихлицарів,що борються за незалежність свого народу».(Зжурналу.)
Словолицартакож уживають на позначення людини ґречної, ввічливої. Іноділицаремназивають юнака чи дорослого, який виявляє увагу до жінки, дбаючи про її вигоди. «Випадок з Аврельцею надавав йому два козирі: і виявити себелицарем,і самому хитромудро вибратись з цієї колотнечі на світ божий». (ІринаВільде.)
Проте у творах деяких письменників помічається недодержання такої диференціації. Так, наприклад, у Лесі Українки в значенні «представник військово-землевласницького стану» вживається словолицар, а нерицар.Порівн.: «Поміжлицарівблискучих, поміж дам, препишно вбраних, королівна йде поволі у буденних чорних шатах». В О. Донченка: «Біля дівчини увивався середньовічнийлицару срібних латах, з блискучим мечем».
Навпаки, у М. Рильського в переносному значенні нерідко вживаєтьсярицар,а нелицар.